Робота є, людей немає: як кадрова криза вбиває українську промисловість

Українські підприємства готові платити інженерам понад 100 тисяч гривень, але знайти фахівців дедалі складніше. Парадокс ринку праці очевидний: вакансії є, а людей — немає. Демографічний спад, війна та багаторічний перекіс освіти створили кадрову кризу, яка вже сьогодні починає зупиняти виробництво.

Читайте также: 2,5 млн євро для українських кіберстартапів, ШІ проти людей та меморандум: що показали на головному кіберфорумі року

Цю проблему нещодавно актуалізував у своєму дописі Павло Педина, CEO MDM Group. Його теза про те, що дефіцит спеціалістів стає головним стримуючим фактором для виробництва, викликала жваву дискусію в професійній спільноті. У чому ж проблема кризи — сьогодні у статті.

Демографічна пастка: чому нових спеціалістів фізично немає

Брак робочої сили залишається головною перешкодою для 60% опитаних компаній. Особливо гостро відчувається дефіцит кваліфікованих кадрів — про це заявили 52,6% респондентів, тоді як на брак некваліфікованих працівників вказали 32,5% підприємств.

Для розуміння того, чому ми опинилися в цій точці, варто відкинути миттєві пояснення і поглянути на фундаментальні показники. Тетяна Пашкіна, відома експертка з ринку праці, наголошує, що криза кадрів у промисловості та агросекторі почалася далеко не вчора. Це процес, який триває близько двадцяти років і є результатом збігу кількох негативних векторів: 

Головна причина — невблаганна математика виживання. Україна перебуває у стані демографічного колапсу вже понад тридцять років. Смертність перевищує народжуваність, і цей тренд є стабільним з 1991 року.

Війна також внесла свої корективи, тож кількість людей в Україні стрімко зменшується через зменшення кількості народжуваності та відтік громадян за кордон.

Наївно сподіватися на раптову появу тисячі молодих фахівців, коли фізична кількість людей у країні неухильно скорочується.

Виїзд молоді за кордон став болючим ударом, наслідки якого ми відчуватимемо роками. Зокрема, ситуація з дозволом на виїзд чоловіків віком до 22 років виглядає досить неоднозначною. Рішення анонсували як освітню можливість, але ухвалили його наприкінці серпня, коли основні вступні кампанії в іноземних вишах уже завершилися. 

За оцінками експертів, близько 80 тисяч молодих людей залишили країну (загальна кількість чоловіків, що виїхали та не повернулися з початку війни становить 470 тисяч), і це миттєво відчули системні гравці у сферах рітейлу та гостинності.

Кандидатів стало суттєво менше, а ті, що залишилися, мають зовсім інші пріоритети та очікування від першого робочого місця.

Провал освіти: чому ми готуємо юристів замість інженерів

Одним із головних факторів кадрового голоду є тотальна невідповідність системи освіти реальним запитам економіки. Протягом десятиліть українські батьки, керуючись власними стереотипами про безпечне майбутнє, інвестували в дипломи юристів, менеджерів та економістів для своїх дітей. 

Вищі навчальні заклади, у свою чергу, почали формувати програми під гаманці батьків, а не під потреби сучасних реалій. Це створило ситуацію, де ми маємо навалу дипломованих гуманітаріїв, які часто не можуть знайти роботу за фахом, і критичний недобір на інженерні спеціальності.

З іншої сторони, професійно-технічна освіта довгий час сприймалася в суспільстві як такий собі другий сорт. Це тавро призвело до того, що знайти сьогодні фахового зварювальника, слюсаря чи механіка — це справжній квест. 

Ба більше, молодь уникає точних наук: фізики та математики. У технічних вишах спостерігається постійний недобір, хоча державне замовлення на інженерів щороку зростає і вчитися там часто дешевше, ніж на престижного юриста. Проте абітурієнтів відлякує складність: креслення, розрахунки та необхідність працювати з реальними механізмами, а не з абстрактними документами. Єдиний виняток — програмування, яке показує стабільний ріст кількості охочих потрапити у професію.

Чому профорієнтація має починатися ще зі школи

Павло Педина зауважує, що корінь проблеми захований ще у шкільній програмі. Без базової любові до математики неможливо пізніше освоїти складні інженерні речі чи побудувати точну модель. А ця любов виникає тоді, коли вчитель здатний зацікавити учня. 

Однак при зарплаті вчителя близько 10 тисяч гривень очікувати масового ентузіазму не доводиться. У результаті ми маємо покоління, яке віртуозно володіє гаджетами, але часто не розуміє елементарних законів фізики чи хімії. Це провал профорієнтації, який починається з першого класу і закінчується порожніми аудиторіями технічних університетів.

А отже, проблема профорієнтації тягнеться ще зі шкільних років, коли в американських школах діти обирають лише ті предмети, які дійсно до душі, в українських школах діти навантажені численними предметами, які ніколи не знадобляться у реальному житті. Крім цього, відсутність предмета профорієнтації просто унеможливлює пізнання учня про різні професії.

Читайте также: Гантелі для фітнесу: універсальний інструмент для розвитку сили

Престиж професії: чому молодь обирає IT, а не заводи

Сьогоднішня молодь шукає професії, які вважаються прикольними та сучасними. Кар’єра програміста дає зрозумілу картинку успіху:

Прикладні спеціальності програють у цій битві образів. Робота на виробництві сприймається як щось важке та непрестижне, навіть якщо зарплата там перевищує $3000-4000. Ми маємо ситуацію, де молода людина краще піде кур’єром або модератором у соцмережах, ніж на підприємство із сучасним обладнанням, де потрібні глибокі знання процесів. 

Павло Педина наводить приклад із власної практики: виробничі компанії готові платити хімікам величезні гроші, але фахівців немає фізично, бо люди роками не йшли на цей напрям. Це створює небезпечний прецедент інтелектуальної деградації інфраструктури. Коли ми дивимося на розвиток ІТ, ми бачимо прогнозованість, але у виробництві ситуація інша — тут потрібно будувати кар’єру роками, проходячи шлях від розуміння бази до керування процесами.

Справді робота в ІТ дає розуміння прогнозованого кар’єрного зростання, коли у перший рік зайнятості заробітна плата може вирости від $350 доларів за посаду Trainee до Junior з $700. В прикладних сферах успіх не гарантовано, старт складний і дізнатися про наявні вакансії та перспективи професії просто ніде. Тож підприємства просто необхідно розповідати про себе, про перспективи кар’єри у прикладних сферах.

Водночас військово-промисловий комплекс та виробництво стають реальними конкурентами за кадри. Зарплати інженерів через дефіцит зросли на 50% і в середньому складають близько 46 тисяч гривень. На вузькоспеціалізованих позиціях вони можуть перевищувати 100 тисяч грн. Проте ринок трансформується, роботодавці у виробничій сфері опинилися в ситуації, де вони змушені платити більше, знижуючи власну прибутковість, просто щоб завод не зупинився.

Це жорстока реальність: бізнес або інвестує у людей зараз, або припиняє своє існування завтра. В ІТ зарплати все ще вищі через роботу на західний ринок, але розрив поступово скорочується.

На додачу, іронія в тому, що сучасні технології вимагають від людини ще вищого рівня підготовки, ніж тридцять років тому, а рівень базової освіти при цьому стрімко падає. Ми ризикуємо опинитися в ситуації, коли складне обладнання просто нікому буде ввімкнути.

Як бізнес самотужки розв’язує проблему навчання кадрів

Оскільки держава не завжди встигає реагувати на ці виклики, бізнес бере справу у свої руки. Великі корпорації створюють власні навчальні заклади, намагаючись самотужки виростити потрібних фахівців. Менші підприємства ідуть безпосередньо в школи та університети, ініціюють зустрічі, дні відкритих дверей та намагаються зацікавити студентів ще зі студентської лави. Це стратегія виживання, бо без притоку свіжої крові будь-яке виробництво приречене на стагнацію.

За словами Павла Педина, одним із цікавих експериментів стало залучення до роботи на виробництві вчителів хімії. У них є головна перевага — ґрунтовна база. Вони розуміють хімічні процеси, що дозволяє швидко навчити їх практичним нюансам. Проте експерти скептично ставляться до ідеї повного перенавчання дорослої людини на складні інженерні професії.

Це означає, що ми маємо боротися за кожну дитину, яка сьогодні йде до школи. Тетяна Пашкіна наголошує на важливості створення цікавого контенту для молоді: серіалів, відео, історій успіху звичайних аграріїв чи інженерів. 

У медіа мають з’явитися зіркові фахівці прикладних професій, які стануть новими лідерами думок. Нам потрібно показати, що робота інженера — це не лише синій халат і цех, а складні інтелектуальні моделі, робота з автоматизацією та можливість бачити реальний результат своєї праці.

Три умови для порятунку економіки України

Ситуація з профорієнтацією в школах залишається плачевною. Колишні спроби впровадити якісь девайси закінчилися нічим, бо вони стали лише іграшками для дітей. Немає системної комунікації між Міністерством освіти та реальними роботодавцями. 

Фахівці не приходять у школи з презентаціями, а діти не знають, як виглядає сучасне виробництво зсередини. Ми втрачаємо кадри ще на етапі вибору предметів для ЗНО, коли учні масово відмовляються від фізики на користь легших гуманітарних дисциплін.

Тетяна Пашкіна виділяє три ключові кроки для покращення ситуації:

Держава прийняла Стратегію зайнятості до 2030 року, але поки що механізми її реалізації викликають більше запитань, ніж відповідей. На тлі високої інфляції та енергетичних викликів важко давати райдужні прогнози. Проте бізнес не може чекати 2030 року. 

Робота ведеться вже зараз: через співпрацю з вишами, участь у захистах дипломів та спроби «закохати» молодь у фізику та хімію.

Зрештою, кожен підприємець та кожен батько має усвідомити: якщо ми не зацікавимо дітей сьогодні, завтра нам доведеться імпортувати не лише товари, а й людей, здатних їх обслуговувати. Кадрова криза — це не вирок, а виклик, який вимагає від нас повної перебудови підходу до освіти та цінності праці. І цей процес має починатися не з міністерських кабінетів, а з кожної окремої школи та кожного окремого підприємства, що готове відкрити свої двері для нового покоління творців.