Як легалізувати цивільну зброю в Україні, щоб це не призвело до хаосу: проблеми регулювання і міжнародний досвід

Після трагічних подій у Києві 18 квітня, коли озброєний нападник відкрив вогонь по цивільних, а потім захопив заручників, в Україні знову різко активізувалася дискусія про право громадян на короткоствольну вогнепальну зброю для самозахисту.

Читайте также: Ли Берлинская Национальность Родители: подробный обзор биографии и карьеры

Але цього разу йдеться не лише про емоційну реакцію на окрему трагедію. Насправді це повернення до давньої системної проблеми: зброя в цивільному обігу є, досвід війни радикально змінив суспільство, а повноцінного сучасного закону досі немає.

Чому в Україні досі немає закону про зброю

Україна лишається однією з небагатьох європейських країн, де цивільний обіг вогнепальної зброї багато років регулювався переважно не окремим законом, а підзаконними актами. Базовим документом досі є наказ МВС №622 від 1998 року. Для такої чутливої сфери це означає фрагментарне регулювання, розмиті межі відповідальності і слабший контроль.

На цю проблему давно звертають увагу й дослідники. Зокрема, Small Arms Survey наголошує, що для України одним із головних викликів є саме розірване правове поле, яке ускладнює облік, контроль і відмежування легального сегмента від нелегального.

Держава останніми роками все ж почала рухатися вперед. У 2023 році запрацював Єдиний реєстр зброї, а у 2025 році МВС повідомило, що через нього вже поданопонад 620 тисяч заяв. Проте сам реєстр не розв’язує головної проблеми: новий закон так і не ухвалено, а дозвільна система значною мірою працює по-старому.

Це видно навіть із медичної частини допуску. Наказ МОЗ №252 від 1999 року досі передбачає довідки, комісії, фотокартки, підписи й печатки. Навіть після появицифрового дозволу в Дії значна частина первинної перевірки людини спирається на паперові документи та ручну верифікацію.

Проблема тут не лише в повільності. Реєстр зброї, медичні системи, дані лікарів і правоохоронні бази досі не працюють як єдиний контур. Якщо лікар або комісія фіксує стан, який може бути несумісним із безпечним володінням зброєю, це не означає автоматичної перевірки, чи має людина дозвіл, і не означає миттєвого сигналу до органу, який може його переглянути. Через це держава часто реагує вже на наслідок, а не на ризик.

На тлі загальної цифровізації країни цей розрив особливо помітний. Навіть саме МВС, презентуючи реєстр у 2023 році, називало його шляхом до повного переходу від паперової до електронної документації. А у 2025 році уряд окремо затвердивграфік підключення публічних реєстрів до Трембіти, куди увійшов і Єдиний реєстр зброї. Тобто технічне зшивання державних баз і досі триває.

Скільки зброї вже на руках в українців після початку великої війни

До 2022 року суперечка про короткоствольну зброю в Україні часто була світоглядною. Після повномасштабного вторгнення вона стала практичною. І тут важливі самі масштаби. Станом на кінець 2021 року в Україні було офіційно зареєстровано понад 960 тисяч одиниць цивільної вогнепальної зброї, але вже тоді оцінював обсяг незареєстрованої зброї щонайменше у 2-3 млн одиниць, а окремі джерела — навіть до 5 млн. Тобто ще до великої війни загальний масив зброї на руках у населення міг сягати приблизно 3-6 млн одиниць, і орієнтир у близько 5 млн тут не виглядає завищеним.

Після 2022 року офіційний сегмент лише зріс: у 2023 році Ігор Клименко говорив про близько 1,2 млн одиниць зареєстрованої зброї, а восени 2024 року МВС вже повідомляло про понад 1,4 млн одиниць на обліку. Окремо з кінця 2024 року триває декларування знайденої або неоформленої зброї, і станом на квітень 2025 року громадяни додатково задекларували понад 6,2 тисячі одиниць. Водночас у новішому звіті  знову фігурує діапазон у 2-5 млн незареєстрованої зброї.

Тож приблизно зараз можна говорити про сукупний масив щонайменше у кілька мільйонів одиниць, а груба оцінка на рівні близько 5 млн і далі виглядає реалістичною.

У цьому контексті легалізація для України — це вже не лише питання доступу. Це спроба перевести частину реального обігу зброї в прозоре правове поле і нарешті побудувати систему, яка працює не постфактум, а на випередження.

Як Україна роками відкладала новий закон про зброю

У 2021 році у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №5708 Про право на цивільну вогнепальну зброю. У лютому 2022 року його ухвалили в першому читанні, але законом він так і не став. Це і є головна політична проблема: дискусія триває роками, але держава не завершує реформу.

Водночас змінилася риторика МВС. Після київської трагедії Ігор Клименко заявив, що підтримує право громадян на вогнепальну зброю для самозахисту, зокрема короткоствольну. Раніше Денис Монастирський теж публічно говорив про потребу дозволити українцям купувати і зберігати зброю для захисту домівки за чітких критеріїв.

Суспільство також змінилося. За даними групи Рейтинг, у травні 2022 року 58% опитаних підтримували надання громадянам права на володіння вогнепальною зброєю та боєприпасами.

Схожий результат дало іопитування в Дії, де 58,75% учасників підтримали володіння короткоствольною зброєю для особистого захисту. Але це не запит на вільний ринок без правил. Це радше запит на зрозумілу систему допуску і контролю.

Як Чехія, Естонія, Швейцарія і Хорватія регулюють зброю

Американський приклад у таких дискусіях згадують майже автоматично, але для України він не є найкориснішим орієнтиром. Право на зброю у США спирається на Другу поправку до Конституції, іншу історію і зовсім іншу культуру приватного володіння зброєю.

Для України значно важливіший європейський досвід — країн, де цивільна зброя не є табу, але існує в межах жорсткого регулювання.

Читайте также: Борис Тизенгаузен Национальность: подробный обзор биографии и карьеры

Чехія

Найчастіше в українській дискусії згадують Чехію — і не без підстав. Там цивільне володіння зброєю давно є частиною правової системи, а право на збройний самозахист має навіть конституційне закріплення. У країні зареєстровано понад мільйон одиниць вогнепальної зброї та понад 300 тисяч власників ліцензій.

Після масового вбивства в Празі у грудні 2023 року Чехія не відмовилася від самої моделі, але посилила її запобіжники: скоротила інтервал медичних перевірок, ввела додаткові вимоги до повідомлення про підозрілі закупівлі та розширила доступ лікарів до інформації про власників зброї.

Для України тут важливий сам принцип: навіть країна з усталеною традицією цивільної зброї після трагедії не руйнує модель, а посилює перевірки і превентивний контроль.

Естонія

Естонія цікава тим, що ще рано побудувала зрозумілу систему цивільного обігу зброї. Її Weapons Act детально визначає порядок отримання дозволів, підстави для відмови, механізми нагляду та умови, за яких право на володіння зброєю може бути припинене. Це показує просту річ: навіть відносно ліберальний підхід не працює без сильної процедури.

Швейцарія

Швейцарія часто слугує прикладом країни з великою кількістю зброї та високим рівнем безпеки, але цей приклад нерідко спрощують. Насправді придбання зброї і носіння зброї там жорстко прив’язані до дозволів, категорій зброї і контролю з боку кантональної влади. Тобто сама по собі велика кількість зброї в цивільному обігу не означає автоматичної свободи носіння без додаткових умов.

Хорватія

Для повоєнної України особливо важливий хорватський досвід. Після війни країна зіткнулася з великим масивом нелегальної зброї на руках у населення. Відповіддю стали не тільки норми про дозволи та реєстрацію, а й довготривалі кампанії добровільної здачі зброї.

Зокрема, хорватська держава підтримувала кампанію Less Arms, Less Tragedies, яка закликала громадян безпечно здавати незаконну зброю. Для України це один із найважливіших уроків: після великої війни держава навряд чи зможе обмежитися лише заборонами або лише дозвільною системою. Потрібен і окремий механізм повернення зброї в правове поле.

Загальний рівень злочинності у Європі низький:

Якщо подивитися на цифри, картина теж не така лінійна, як це часто подають у публічних суперечках. За даними Our World in Data на основі UNODC, у цих країнах рівень убивств із застосуванням вогнепальної зброї залишається низьким за європейськими мірками. А якщо взяти загальний рівень умисних убивств, то у 2023 році він становив близько 0,8 на 100 тис. у Чехії, 1,54 в Естонії, 0,60 у Швейцарії і 0,67 у Хорватії.

Для контрасту, у Великій Британії, де цивільний короткоствол фактично заборонений, показник теж не є драматично нижчим: близько 1,1 на 100 тис..

Окремо британська парламентська бібліотека зазначає, що в Англії та Уельсі за рік (станом на 31 березня 2025 року) 32 вбивства було скоєно з використанням вогнепальної зброї, тобто 6% від загальної кількості.

Рівень безпеки визначає не факт дозволу чи заборони зброї, а якість державного адміністрування. Ключовими є жорсткий фільтр допуску, безперервний медичний моніторинг та інтеграція державних реєстрів для превентивного реагування на ризики.

Якою могла б бути модель легалізації зброї для України

Для України однаково небезпечні дві крайності: залишити все у нинішньому напівврегульованому стані або різко відкрити ринок без запобіжників. Реалістичний варіант лежить посередині.

Йдеться про окремий закон із чіткою класифікацією зброї, обов’язковим навчанням та іспитом, регулярними медичними й психологічними перевірками, прозорим цифровим обліком, жорсткими правилами зберігання та післявоєнною процедурою добровільної здачі або легалізації тієї зброї, яка вже є на руках.

Не менш важливо, щоб нове законодавство прямо визначило електронну взаємодію між реєстром зброї, медичними системами, лікарями, правоохоронними базами та іншими державними реєстрами. Без цього навіть добре написаний закон ризикує залишитися напівцифровою конструкцією, де частина рішень ухвалюється сучасно, а частина — за логікою довідок і печаток.

Чому ця дискусія вже не зникне

Дискусія про короткоствольну зброю для цивільних в Україні давно вийшла за межі абстрактної суперечки про свободу і заборону. Після війни, збільшення обігу зброї, зміни суспільних настроїв і затяжної відсутності повноцінного закону це питання стало тестом на державну спроможність.

Головна дилема для України сьогодні не в тому, чи існує зброя в цивільному середовищі. Вона вже існує. Питання в іншому: чи зможе держава нарешті побудувати сучасну, зрозумілу і контрольовану систему правил, яка дасть громадянам визначені права, а суспільству — вищий рівень безпеки.

Читайте также: Сырский Национальность: подробный обзор жизни и деятельности